Витоки гуманістичної системи В.О.Сухомлинського – у народній педагогічній мудрості, яка надихала сільського вчителя на створення культів Вітчизни, Матері, Праці,Природи, Краси, Слова. Своєю практичною діяльністю він переконливо довів, що добрі почуття йдуть корінням у дитинство, а людяність, доброта, ласка, доброзичливість народжуються в праці, турботах, хвилюваннях про красу довкілля.

Педагог розробив основні «норми моральності» , які сформулював у таких правилах:

Виховання рефлексивних емоцій, почуття обов’язку,відповідальності за свої вчинки – сутність першого правила  моральної етики Сухомлинського. У дошкільному віці

з’являються передумови до рефлексивного мислення  як здатність  людини аналізувати свої дії, вчинки, мотиви та співвідносити їх із загальнолюдськими  цінностями, а також

з діями, вчинками та мотивами інших людей. Дитина ще не може осягнути того, що  кожна її дія, кожний вчинок якось впливають на її оточення. Але вона постійно прагне впливати на нього, відстоюючи свої особисті бажання,  потяги, потреби. За Сухомлинським, виховання рефлексивного мислення – це  насамперед  виховання в дитини «відчуття серцем іншої людини». Педагог учив своїх вихованців ставити себе на місце інших людей, співчувати їхнім радостям чи невдачам, як своїм особистим, бо: «Якщо дитині байдуже , що на серці в її товариша, друга, матері, батька, якщо дитина не вміє бачити в очах іншої людини, що в неї на серці, - вона ніколи не стане справжньою  людиною».Здатність до передбачення наслідків своїх дій викликає в дитини прагнення бути «хорошою», і в цьому педагог вбачав «ключик», який відчиняє двері до розвитку почуття обов’язку. Потрапляючи в різні життєві ситуації, коли особисті бажання стикаються з тим, що треба, що має бути, дитина мусить зробити вибір. Мистецтво  виховання , вважав

В.О.Сухомлинський, полягає не так у тому, щоб учити дітей обмежувати свої бажання (це, безумовно, теж важливо), як у тому, щоб почуття відповідальності за свої вчинки, обов’язку перед іншими людьми керували її бажаннями, поведінкою. У дошкільному віці, коли дитина найбільш сприйнятлива до наслідування, дуже легко, вважав В.О.Сухомлинський, впливати на формування її моральних звичок. Для цього треба наочно, в доступній формі показувати їй наслідки «доброї» та «поганої» поведінки: «Ось на цій зеленій галявинці хотілося б пограти в м’яча, але не можна: трава тут завжди має бути свіжою, бо вона – це чисте повітря»; «Вам хочеться зламати квітучу гілочку. Але якщо кожен задовольнить таке бажання,квітучий кущ перетвориться на оголене гілля. Людям нічим буде милуватися – своїм вчинком ви вкрадете у них красу».Інакше кажучи, формування морально вихованої особистості, за В.О. Сухомлинським, має починатися з

орієнтації  дитини в своїй повсякденній  поведінці не тільки на особисті бажання, а й на інтереси людей, які її оточують. Тому педагог радив ставити дітей у ситуації, що вимагають

прояву таких моральних якостей як відповідальність, обов’язок, бажання робити добро.

Отже, сформувати рефлексивне мислення – означає навчити дитину вболівати за те, як оцінюють її вчинки люди. А для цього треба, щоб вона нагромадила  досвід таких

вольових дій, які виходять із підпорядкування  власних  бажань моральним цінностям. У цьому і полягає сенс першого правила моральної поведінки для дітей: «Роби так,

щоб людям, які оточують тебе, було добре».

2.Виховання у дітей почуття вдячності:

Вдячність Василь Олександрович вважав «рідною сестрою» почуттів відповідальності, обов’язку, громадянської гідності. «Чи почуває дитина, що блага її життя – наслідок великої праці батьків, турботи багатьох «нерідних» але люблячих її людей? Адже без них, без їхньої  праці і турботи вона просто не могла б існувати на світі. Але часто їй і на думку це не спадає!» – замислювався він. Розуміння  дитиною того, що все, що її оточує, і блага, якими вона користується, - втілення людської праці, є, за переконанням

В.О.Сухомлинського, найважливішим  чинником, що сприяє утвердженню почуття вдячності  людям. Педагог застерігав  вихователів та батьків від великої  небезпеки дитячого егоїзму, коли дитина вважає, що люди,які її оточують, створені лише для задоволення її особистих  потреб та бажань. У дитинстві, зазначав В.О.Сухомлинський, малюк має відчути не лише радощі споживання, а й зазнати  задоволення від творення добра іншим. За добро треба  платити  добром! Ця усвідомлена в дитинстві істина, за переконанням Василя Олександровича, - основа моральної вихованості людини на все її подальше життя.

Ця «норма моральності» відображає погляди  В.О.Сухомлинського на значення праці у моральному  вихованні  дітей. Адже основним засобом формування в  дитини звички віддячувати людям добром за добро  педагог вважав залучення   її до суспільно  корисної праці. Працю у моральному вихованні дитини педагог розумів  насамперед як матеріальне втілення добрих почуттів:  «Праця не тільки там, де людина сіє хліб або саджає дерево. Найбільш тонка, найбільш складна праця, коли  людина приходить до людини, бачить у її очах, читає  між  «рядків» її поклик про допомогу. Ця праця є вищою мірою  людського духу». Василь Олександрович на власному  досвіді переконався: моральне виховання працею дає    найбільший ефект, коли праця «одухотворяється», або«олюднюється». Він умів віртуозно поєднувати гру з  корисною діяльністю. Ось один з прикладів, наведених  Василем Олександровичем: «Коли мої діти вперше йшли  шкільною ділянкою, я звернув їхню увагу на маленький  дубок, що невідомо як виріс біля самої стежки…-«Подивіться,  діти, на гіллястий, кучерявий дуб, що росте  біля дороги, - сказав я.- Цей дубок теж став би таким міцним  деревом, та йому не пощастило. Бачите, хтось уже наступив  ногою на ніжну гілочку, але вона все-таки випросталася.  Дубочок можна врятувати». І малюки побачили те , повз що  проходили байдуже….- «Як же його врятувати?»- запитали  діти, звернувши   до мене тривожний , благальний погляд.  Дубок для них уже не один з тисячі дубків, які можуть  з’явитися під сонцем, а їхній єдиний у світі дубок.  Приносимо лопату, викопуємо велику брилу землі,переносимо ніжну стеблину з коренем і землею. Викопуємо яму в тихому, затишному куточку…- і ось наш дубок у безпеці.  Діти  йдуть  додому, несучи в серці дороге, єдине  почуття. Прийшовши наступного дня, одразу ж біжать до  свого дубка». Вирішальне значення у моральному вихованні , зазначав педагог, має не те, скільки,  наприклад, дерев  посадила дитина, а те, чим стало для неї хоча б одне єдине   деревце, як воно увійшло в її серце. Добрий вчинок,  корисна праця мають залишати хвилюючий слід у душі малюка, викликати шляхетні почуття. Моральна вихованість  людини починається з бажання робити добро, а такі  моральні риси як людяність, доброзичливість,  вдячність, почуття обов’язку народжуються в турботі, хвилюванні про   інших, в діяльності на користь людей, що навколо.  Отже, залучення дитини до суспільної праці –найважливіший етап у моральному вихованні та вихованні   взагалі.

Значне місце у своїй діяльності В.О.Сухомлинський  відводив проблемі родинного виховання, співробітництву  педагогів і батьків у моральному розвитку дитини. Культ

сім’ї, вважав педагог, особливо культ  Матері, - це  необхідний духовний зв’язок поколінь, передача та успадкування  моральної культури. Ставлення людини до  своїх батьків – найперший показник її моральності,  вихованості. Своє переконання В.О.Сухомлинський

сформулював у цьому правилі.  Вчений, педагог вважав дитину віддзеркаленням

моральності батьків. Моральна краса людини, або , навпаки,  аморальність, починається з родини. Найцінніша,  на думку Василя Олександровича, моральна риса гарних  батьків, яка передається дітям без жодних зусиль, - душевна  доброта матері й батька, їхні бажання і вміння робити  людям добро: «У гарних сім’ях добро і згода, взаємна повага, любов і поступливість батьків є головною силою виховного впливу, але діти не підозрюють, що їх виховує якраз саме те, що в сім’ї все добре». Любов і дружба, взаємна підтримка матері та батька - наочний приклад для  дитини моральних відносин між людьми. Спираючись на  свій педагогічний досвід, Сухомлинський дає таке напуття  батькам: - «Люблячи своїх дітей, учіть їх любити вас, не научите – плакатимете на старості - ось, на мій погляд, одна   з наймудріших  істин материнства і батьківства».

Велике  значення надавав Василь Олександрович  формуванню  чутливості,

співпереживання, милосердя.  Абеткою виховання людяності педагог вважав переживання  дитиною страждань іншої людини. Гуманність, готовність  прийти на допомогу, усвідомлений потяг робити  добро  стверджував Сухомлинський, беруть свій початок з  емпатійних  переживань дитинства: «Дитина, яка бере  близько до серця   те, що в лютий мороз синичка беззахисна,яка рятує її від загибелі, оберігає деревце від ушкоджень, -  ця дитина ніколи не стане   жорстокою, безжалісною до людей».

Про формування та розвиток емпатійних емоцій у дитинстві наступне правило моральної вихованості:

На думку педагога, дошкільний  вік є сензитивним  для розвитку емпатійних емоцій. Маленькі діти дуже чутливі до нещастя, страждань інших.  А оскільки в житті, на жаль,

Завжди  присутні  нещастя, турботи, страждання, вдумливий педагог може  створити в дитячій уяві яскраві картини та образи, які спонукатимуть до моральних вчинків. Василь

Олександрович не раз підкреслював, що  шлях до моральних  спонукань  дитини йде через розвиток емпатійних емоцій.

Емпатія – це відчуття людиною внутрішнього світу інших  людей, емоційний відгук на хвилювання інших. Вона виявляється у співчутті,  співпереживанні, турботі про інших. Якою б малою не була дитина, зауважував  В.О.Сухомлинський, в неї обов’язково має бути предмет уваги, турботи, опіки. Це може бути і старенька бабуся, і  маленьке   кошеня,  і квітка у горщику. Головне – виховання  людяності, гуманності, вміння поставити себе на місце  іншого, внутрішнього бажання робити добро. Отже, моральне виховання дошкільнят –найважливіший етап у всебічному і гармонійному розвитку  особистості. Тож не випадково в педагогічній спадщині  В.О.Сухомлинського саме цій проблемі приділено багато  уваги.

Для малої дитини весь світ складається з доброго і поганого, правильного і неправильного. В повсякденному житті під впливом емоційного сприймання навколишньої дійсності, наслідування поведінки авторитетних дорослих   формується її світогляд, її бачення світу.  У своїх працях Василь Олександрович обгрунтував

необхідність формування моральної культури особистості,  починаючи з дошкільного дитинства. Головною метою  морального виховання дошкільнят, він вважав опанування

ними елементарної морально – етичної  грамотності. Розроблені педагогом основні норми моральної  вихованості для дітей грунтуються на творчому використанні багатого потенціалу загальнолюдських моральних цінностей і є складовою частиною його цілісної

педагогічної  системи.